Штетл, єврейське містечко (їдиш שטעטל) – невелике місто з переважно єврейським населенням. Існували з XVI ст. до першої половини XX ст. в Центральний та Східній Європі. Штетли були унікальною формою поселення і організації життя східноєвропейських євреїв (ашкеназів), які зберегли свій особливий уклад з його релігійно-культурною відокремленістю.
Перші містечка виникли в Речі Посполитій (Польща) в ХV–XVI ст., коли представники місцевої знаті почали запрошувати євреїв селитися на землях, що їм належали. Польські магнати надавали євреям право займатися торгівлею і виробництвом алкоголю, а це зумовлювало останніх на постійне проживання у магнатських містечках. Відтак еволюція маленьких сільських поселень навколо магнатських садиб у важливі торгові міста Волині (Бердичів, Дубно, Корець, Острог), Поділля (Меджибіж, Тульчин) та Київщині (Біла Церква, Сквира, Умань) великою мірою залежала від економічної діяльності євреїв.
Єврейські родини будували житло поблизу ринків, яке зазвичай слугувало не лише як приватне приміщення, а й як крамниця, майстерня або заїзд. Буденне життя у штетлі оберталось довкола синагоги, дому і ринку; останній також був місцем інтерактивних стосунків із сусідами-неєвреями. Незважаючи на надмірну скупченість та низький рівень життя, у штетлах панували дві основні цінності. По-перше, людяність, яка робила містечко особливим середовищем, в якому можна було знайти економічну і психологічну підтримку за будь-яких обставин. По-друге, єврейськість (ідішкайт) – релігійне середовище, що слугувало основою єврейської традиції серед чужого християнського оточення. Однією з найголовніших підвалин буття будь-якої єврейської спільноти завжди була благодійність. При синагогах і громадах створювались численні братства (хеврот). Зібрані братствами кошти витрачались на утримання громадських лікарень, сирітських будинків, кладовищ, оплату праці вчителя (меламеда). В усіх містечках були єврейські вищі релігійні навчальні заклади (єшиви), серед них – відомі (Воложин, Мир, Тельшяй), куди приїздили навчатись навіть з найвіддаленіших місць.
Власне, саме психологічний комфорт, в якому перебували пересічні євреї в штетлі, стримував багатьох з них і служив найважливішою перешкодою (навіть у часи економічної скрути та фізичної небезпеки) назавжди залишити вікові домівки в Україні та інших частинах Східної Європи. Численні письменники та художники увічнили життєві чари єврейського містечка XIX – початку XX ст. Одним з найвідоміших серед цих письменників був уродженець України Шолом-Алейхем.
Після Голокосту відродження штетлів як традиційних єврейських містечок так і не відбулось.